ЦІКАВИНКИ

Я не бачу й не чую, і я наодинці об’їхав 127 країн. Ось що я зрозумів

Заплющ очі і закрий вуха. А тепер вирушай у мандрівку Ромом – наодинці. Це здається неможливим, а втім, самостійно подорожувати світом, будучи незрячим і майже нечуючим – саме те, чим займається Тоні Джайлз. І ми практично впевнені: у нього це виходить краще, ніж у тебе.

Письменник і дослідник із Девону, у якого в ранньому дитинстві діагностували рідкісні генетичні порушення зору та слуху, відвідав уже понад 130 країн, усі 50 штатів США та всі сім континентів на планеті.

«Я планую подорожувати, доки не відвідаю кожну країну у світі. А потім подорожуватиму, доки не помру», – поділився Тоні з Telegraph Travel.

42-річному Джайлзу було дев'ять місяців, коли в нього виявили порушення зору – дистрофію рогівки та світлобоязнь. У шість років йому поставили новий діагноз – часткову глухоту на обидва вуха. До 10 років Джайлз міг бачити все в чорно-білому.

Тепер він повністю незрячий і приблизно на 80% нечуючий. Потужний слуховий апарат допомагає Джайлзу чути в певних випадках, але не в усіх. «Це як вести телефонну розмову на розірваній лінії», – пояснює він. «Деякі звуки та слова я чую чітко, але інші пропускаю».

Джайлз здобув освіту у двох школах для людей із порушеннями зору: у школі Ексхолла Грейнджа в Ковентрі, а пізніше в Королівському національному коледжі для незрячих в Херефорді. В останній, за його словами, він і набув усіх навичок, що допомагають бути незалежним. Наприклад, читати шрифтом Брайля, повноцінно пересуватися та використовувати спеціальне програмне забезпечення.

Отож, як це – самостійно орієнтуватися у світі, якщо ти незрячий і маєш істотні обмеження слуху? Завдання, яке саме по собі більшості людей видається досить складним.

«Я відчуваю пам'ятники, коли піднімаюся на них. Так у мене було з Ейфелевою вежею та Статуєю Свободи», – пояснює Тоні. «Я відчуваю міста, коли гуляю по них. Я помічаю зміну градієнтів або поверхонь під ногами – від гравію до асфальту, від бруківки до бетону, від землі до мармуру».

«Я відчуваю зміну в просторі, коли проходжу вузькими стежками лісу. Вони виводять на відкрите поле, і тоді свіжий вітер б’є мені в лице».

«Я відвідую знамениті церкви, мечеті та храми, торкаюся до їх напівзруйнованих стін і відчуваю фактуру, що накладалася століттями».

«Я насолоджуюся ароматами ринку, смаженого м’яса, смажених цибулі та часнику, пряних спецій, імбиру та зелені».

«Ця суєта, як у Старому місті Єрусалиму або Кам'яному місті Занзібара; жива присутність людей, тварин і торгашів створює враження місця».

Але найкраще – це сплеск адреналіну, каже Джайлз. «Я 16 разів стрибав із мотузкою, тричі з парашутом; сплавлялася річками, наприклад, Австралії, Нової Зеландії, Коста-Ріки та Замбії. Мені це подобається, бо я все відчуваю».

За словами Тоні, захоплення рухом і складнощі на шляху від точки А до точки В – це те, що продовжує його мотивувати. Порівняно з іншими видами транспорту, він надає перевагу багатшим відчуттям під час їзди в потягах та на катерах.

Для планування подорожей Джайлз використовує тип програмного забезпечення під назвою JAWS, який дозволяє йому читати екран комп'ютера за допомогою виводу тексту в мовлення. У такий спосіб він вивчає напрямки, бронює хостели та заздалегідь складає маршрут. Тоні зазначає, що йому часто потрібна допомога із бронюванням рейсів, оскільки сайти авіакомпаній часто непристосовані для людей із порушеннями зору.

Опісля він подорожує з цифровим пристроєм, у якому збережені його документи та туристичні нотатки, відповідні номери телефонів, напрямки до аеропортів і зупинок громадського транспорту, а також електронні книги. Окрім цього, він завжди бере з собою слухові апарати, велику кількість запасних батарей (вони сідають за три тижні, а замінники важко придбати за кордоном), а також запасну тростину для пересування на локаціях.

«Мою тростину кілька разів переїжджали машиною», – ділиться Джайлз. Що стосується смартфонів, то, на відміну від більшості людей із порушеннями зору, від їх використання чоловік рішуче відмовляється.

«Мені не подобається технологія свайпів, це зводить мене з розуму», – пояснює Джайлз. «Так, це може допомогти знайти конкретне місце швидше і самостійніше. Але мені подобається взаємодіяти з людьми, щоб знайти місця, і в будь-якому випадку, в таких країнах, як Африка, Інтернет навряд чи надійний».

На запитання, що він робить, коли заблукає у країні, мовою якої не володіє, Джайлз відповідає: «Я завжди переконуюся, що в мене є адресна картка з назвою місця, де я перебуваю. Тож якщо я й справді десь застрягну, я можу крикнути "таксі!", показати картку місцевою мовою та повернутися до свого помешкання».

Вивчення нових мов на ходу – це складне завдання, але Джайлз каже, що всюди намагається запам’ятати хоча б основи («привіт», «дякую», «вода»). А також, якщо потрібна допомога, майже завжди знаходить когось, хто хоч трохи володіє англійською.

Джайлз фінансує свої подорожі частково за рахунок приватної пенсії, яку по смерті залишив батько, а частково з гонорару за дві електронні книги власного авторства. Остання з них – «Бачити світ, як я». Зараз він працює над третьою книгою.

Під час подорожей Джайлз економить. Якщо це можливо, користується громадським транспортом, приєднується до безкоштовних пішохідних екскурсій і якомога частіше користується кауч-серфінгом.

«Це дозволяє зустрічатися та відпочивати з місцевими жителями, обмінюватися культурами», – зауважує Джайлз. «Що і є суттю справжніх подорожей. Плюс, здебільшого, це безкоштовно. Такий метод не завжди працює, але якщо працює, результат неймовірний».

Місце, яке він не хотів би відвідати повторно? «Вірменія», – відповідає Тоні. «Мені було важко діставатися своїх пунктів призначення. Я відчував, що більшість людей, з якими я стикався, просто хотіли на мені заробити. Туристів було дуже мало, тому було важко знайти когось, хто підказав би шлях. Я зустрічав кількох добрих людей на вулицях, але зовсім небагато».

Найкращі місця, де він коли-небудь був? Нова Зеландія та Антарктида.

«Я опинився в Ушуайя, найпівденнішому місті світу; знайшов круїзне судно, готове взяти мене в останній момент; заплатив трохи більше за додаткового гіда і сів на борт», – згадує Тоні.

«Це були дев’ять чарівних днів. Я торкався омитих хвилями китових кісток, сидів на величезних глибах льоду, гладив льодовики й слухав крики пінгвінів навколо».

Невпинну кругосвітню подорож Джайлза переривали лише серйозні проблеми зі здоров'ям.

У 2001 році, прибувши до Мельбурна після мандрівки Південною півкулею, чоловік отримав електронного листа від матері.

«Там було сказано: "Привіт, Тоні. Сподіваюся, в тебе все добре. У тебе пошкодження нирок, тобі потрібно звернутися до лікаря, ти можеш померти. З любов’ю, мама"», – розповідає Джайлз. «Я зробив те, що зробив би будь-який молодий авантюрний хлопець, почувши такі новини, – пішов і напився».

Будучи на межі алкоголізму, Джайлз востаннє пив у 2002 році. У 2008 році він успішно пересадив нирку (донором був вітчим) і за три місяці знову вирушив у мандри: спочатку по Великобританії, а потім до решти світу.

Іноді він подорожує зі своєю дівчиною, з якою зустрічається вже дев’ять років. Вона також незряча й живе в Афінах. Вони познайомилися після того, як дівчина натрапила на його веб-сайт. Дружба поволі переросла у стосунки, але Джайлз каже, що, коли вони розлучаються, він, хоч і сумує за нею, ніколи не почувається самотнім.

Поки Тоні готується до поїздки в Оман, ми запитуємо, які прості речі могли б зробити інші, кого він зустріне на своєму шляху, щоб полегшити його мандрівку.

«Поговоріть зі мною перед тим, як запропонувати допомогу, а не просто хапайте мене», – радить Джайлз. «Страшно ось так хапати когось із порушеннями зору, це часто може призвести до побічної реакції. Досить буде м’якого постукування по руці або плечу, а потім – запитання: "Чи потрібна Вам допомога?" І будь ласка, люди, не тицяйте пальцем, коли вказуєте напрямок».

Поки що Джайлз, як і всі ми, сидить удома. «Як вразлива людина, я, як і багато, багато інших, на найближчий час самоізолююся», – написав він у своєму блозі минулого тижня. «Я розумію, що це дуже складно. Я той, хто проводить приблизно десять місяців на рік за межами Великобританії».

«Тож зрозумійте, наскільки це має розчарувати інших, особливо тих, хто живе не сам, або тих, хто не має саду чи доступу до свіжого повітря. Але, будь ласка, залишайтеся вдома та самоізолюйтеся, наскільки це можливо. Ця пандемія закінчиться, і, що більше й довше ми будемо триматися подалі один від одного, то швидше це станеться».